Народився і жив для добра і любові

«Слов’янство поки що дало світові

в кінематографії одного великого митця,
мислителя і поета –
Олександра Довженка »

Чарлі Чаплін

Українська культура багата на талановитих митців. Але багато з них змушені були відмовитися від творчості або емігрували, були репресовані.

Олександр Довженко – єдиний, хто й за таких нестерпних умов зумів стати величиною світової ваги, увійшовши до всіх енциклопедій та антологій світового кіномистецтва. Він прожив справді складне і нетипове життя…

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. у містечку Сосниця на Чернігівщині в родині хлібороба. 1911 р. вступив до Глухівського учительського інституту. Після його закінчення в 1914 р. Олександр Петрович працював учителем вищої початкової школи в Житомирі, викладаючи фізику, природознавство, географію, історію, гімнастику.

В 1917 р. переводиться вчителювати в Київ і тут же вступає до Київського комерційного інституту на економічний факультет де у 1918 р. стає головою громади інституту. Довженко ініціює мітинги студентства, що різко засуджують політику Скоропадського. В часи правління С. Петлюри Довженко стає секретарем губернського відділу міської освіти, а згодом – завідувачем відділу мистецтв. В роки революції Довженко був у петлюрівській армії. Саме цей факт і поставив його в ряд «зрадників і шпигунів». Після звільнення з-під арешту був змушений два роки прослужити в Червоній Армії.

Пореволюційний час є мало дослідженим етапом біографії О.П. Довженка. За ним закріпилася низка обвинувачень в українському націоналізмі, тому деякі місця своєї біографії він свідомо приховував, перекручував факти. Так він писав про захоплення революцією, про вступ до партії боротьбистів, яка згодом влилася в КП(б)У … і все.

Архівні документи дещо прояснили ситуацію. Виявилось, що він перебував під наглядом НКВС (заведена справа під кодом «Запорожець»). З матеріалів видно, що у 1919 р. Довженко став під жовто-блакитні прапори УНР. Потрапив до Польщі, а після повернення на батьківщину заарештований та відправлений в концентраційний табір до закінчення громадянської війни. Був відпущений на прохання комуністів-боротьбистів. Протягом всього життя О. Довженка ця справа поповнювалася новими свідченнями. Та спогадів про це в його щоденникових записах не знайдено, але є відверті записи митця про утиски з боку влади щодо кіноповісті «Україна в огні», про зняття його з усіх посад, переслідування з боку кіно керівництва…

Влітку 1921 р. Олександра Петровича направляють до Харкова за розпорядженням Наркомзаксправ УРСР. Майже рік Довженко працював у Варшаві – спочатку при російсько-українсько-польській репатріаційній комісії по обміну військовополоненими, а потім керуючим справами посольства.

1922 р. він переїжджає до Берліна, де виконує обов’язки секретаря генерального консульства УСРР в Німеччині. Згодом залишає дипломатичну роботу, вступає до приватного художнього училища з метою переведення в подальшому до Академії мистецтв у Берліні чи Парижі.
Влітку 1923 р. повернувся на Україну, в Харків. Виїхати знову до Берліна йому перешкодило вороже ставлення німецького уряду до радянських дипломатичних представників після очолювання комуністами гамбурзького робітничого повстання в жовтні 1923 р. Довженко влаштувався в редакцію Харківської газети «Вісті ВУЦВК» на посаду художника-ілюстратора. Малював карикатури, ілюстрації до творів українських письменників, шаржі, а у вільний час займався живописом.

Великий потяг до мистецтва кіно, знайомство з кіновиробництвом, виготовлення кіноплакатів підштовхує митця поїхати до Одеси (1926 р.) працювати на кінофабриці.
Комедійний сценарій «Вася-реформатор» був першою роботою Довженка в кіно. Після цього з’являється «Перукар Жан Ковбасюк» (або «Ягідка кохання»).

З 1927 р. Довженко виступає як сценарист і режисер. Знято фільми «Сумка дипкур’єра», а пізніше – «Звенигора», який став новим і сміливим кроком в кіномистецтві та ще пізніше – фільм «Арсенал».

1929 р. (літо і осінь) Олександр Петрович працює над фільмом «Земля». «Земля» (1930 р.) – остання стрічка Довженка періоду німого кіно і перша стрічка, яку він знімав на щойно створеній у Києві кінофабриці (тепер – Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка). Цей фільм було включено до числа дванадцяти найкращих фільмів світу за весь час існування кінематографа.

На початку тридцятих Довженко знімає фільми «Іван», «Аероград». За фільм «Щорс» був удостоєний Державної премії СРСР. Твори цього періоду не є однотипними. Вони засвідчують творчі пошуки та вдосконалення митця. Слід пам’ятати, початок 30-х – це ще й страшний період репресій за націоналістичні ідеї та переконання. Довженко, намагаючись врятувати свою справу, а фактично і своє життя, просить Сталіна захистити його від репресій. Режисера переводять на «Мосфильм», дають квартиру. По суті, це було завуальоване заслання, ізоляція від українського народу. Не повернувся він в Україну навіть після смерті (25.11.1956 р.), хоч заповідав поховати себе на Батьківщині.

На початку 1941 р. Довженко почав працювати над сценарієм «Тараса Бульби» і планував завершити його у 1942 р., та війна зруйнувала творчі плани митця. Восени 1941 р. він у глибокому тилу в Ашхабаді, куди евакуйовано Київську студію. Рветься на фронт, працює в газеті «Красная Армия», пише статті для фронтових газет, листівки. 1943 р. – спецкор «Известий», член Надзвичайної комісії по встановленню і розслідуванню злочинів, вчинених окупантами, керівник групи кінооператорів для зйомок бойових дій і партизанського руху в Україні.

О. Довженко напружено працює – виїздить на фронт, виступає на пленумі Спілки письменників, на III Всеслов’янському мітингу у Москві, на нараді з питань кінодраматургії. Він бере активну участь у створенні документального фільму «Битва за нашу Радянську Україну», починає писати сценарій про І. В. Мічуріна. Саме в роки війни Довженкові відкривається страхітлива реальність тогочасного становища України. Власний біль і страждання народу виливаються в кіноповісті «Україна в огні». Митець нарешті стає самим собою – біографія зливається з творчістю. В час воєнних випробувань також з’явилися фільми «Битва за нашу Радянську Україну» та «Мічурін».

В період найвищого творчого злету Довженко зазнає розгрому. 31 січня 1944 р. відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б) з порядком денним: «Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті «Україна в огні». Митця тоді затаврували як «відвертого націоналіста» та «куркульського підспівувача». Від розстрілу врятувала, мабуть, лише випадковість, а от від морального удару він не оговтався до кінця життя.

Квітнем 1942 р. датується початок роботи О. Довженка над кіноповістю «Зачарована Десна». Вона писалася для себе та найближчого кола друзів, але твір посів чільне місце серед найвидатніших автобіографічних творів у світовій літературі. Останньою роботою був фільм «Поема про море», де оспівано людей великої душі та викриваються пристосуванці, кар’єристі, байдужі. Роботу над «Поемою про море» було завершено вже після смерті письменника його дружиною Юлією Солнцевою.

Творче і особисте життя Олександра Довженка багато років було «зашифроване обманом», закрите на «сім замків» у спецфондах. Дійсний Довженко почав відкриватися читачеві з публікацією в 1995 р. записів його «Щоденника» - найгеніальнішого твору письменника. Основний архів митця продовжує зберігатися у Москві і за архівними законами та заповітом Юлії Солнцевої, був закритий до 2006 р. Лишається лише чекати на появу нових правдивих фактів біографії Олександра Петровича Довженка…

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Матеріали про письменника:

Дзюба, І. Знаки духовної співмірності: Штрихи до світового контексту естетики О. Довженка // Дивослово. - 1996. - № 1. -С.3-9.
Довженко, якого ми не знали: [митець у камері смертників та інші невідомі сторінки біографії] // Дивослово. – 1994 .- № 8. - С. 8-12.
Дьяченко, А. О. П. Довженко на дипломатичній роботі // Український історичний журнал. - 1994. - № 5. - С. 137-138.
Жила, С. Творчість Довженка – це передовсім він сам… // Українська мова й література. - 2002. - № 1. - С. 220-234.
Жукова, А. Час пошуків: [початок роботи О. Довженка в кіно] // Дніпро. – 1994 . - № 9-10. - С. 56-57.
Коваль, М. Справа Олександра Довженка // Український історичний журнал. – 1994 .- № 4. - С. 108-111.
Корогодський, Р. Довженко: вчора, сьогодні, завтра в країні національної культури // Дивослово. - 2001. - № 5. - С. 52-58.
Корогодський, Р. «Немає моторнішої картини, ніж погибель народу», або поет і цар країни Рад: До 100-річчя О. Довженка // Сучасність. - 1994. - № 9. - С. 162-167.
Кошелівець, І. Про затемнені місця в біографії О. Довженка: До 100-річчя з дня народження О.П. Довженка // Дніпро. - 1994. - № 9-10. - С. 2-37.
Кузякіна, Н. Олександр Довженко та Лесь Курбас // Дніпро. - 1994. - № 9-10. - С. 38-44.
Медвідь, Н. Національна своєрідність психологізму О. Довженка // Дивослово. - 1999. - № 9. - С. 53-57.
Мірошниченко, М. Зоряна доля Довженка // Наука і суспільство. -2009. - № 9-10. - С. 52-56.
Орел, Т. На Олександра Довженка тричі здійснювали замахи, але залишали живим. Убити його не можна було – режисеру симпатизував сам Сталін // Зоря Полтавщини. - 2010. - 7 квіт. - С.5.
Попик, В. Під софітами ВЧК-ДПУ-НКВС-НКДБ-КДБ: Документальна оповідь за матеріалами архівної справи-формуляру на Довженка Олександра Петровича // Дніпро. - 1995. - № 9-10. - С. 21-59; неопубліковані листи. - С. 59-60.
Пригоровський, В. Маловідома сторінка з біографії О.П. Довженка // Українська культура. - 2006. - № 9. – С. 16-17.
Пригоровський, В. Олександр Довженко: «Навчання давалось мені легко» // Українська мова й література в середніх школах. -2004. - № 2. - С. 170-175.
Пригоровський, В. Очарованный народной речью: [к 100 - летию А. Довженка] // Відродження. - 1994. - № 9. - С. 71-72.
Пригорська, Л. Народність Олександра Петровича Довженка // Шкільна бібліотека. - 2006. - № 10. - С. 33-38.
Рутковський, О. О.Кобилянська та О. Довженко як земляки // Слово і час. - 1997. - № 11-12. - С. 50-62.
Сверстюк, Є. Розіп’ятий праворуч: [про О. Довженка] // Сучасність. - 1994. - № 10. - С. 112-128.
Стах, А. Довженкова Сосниця: [історія створення літературно-меморіального музею О.П. Довженка] // Літературна Україна. -2013. - 29 серп. (№ 33). - С.16; іл.
Супрунова, Н. «Я належу людству»: Дитячі та юнацькі роки О. Довженка // Українська література в загальній школі. - 2000. - № 3.-С. 36-39.
Тримбач, С. Довженко і Хвильовий // Дніпро. - 1994. - № 9-10.-С. 45-49.
Цалик, С. Солнце жизни Аленксандра Довженко: [Юлия Солнцева, жена А. Довженка] // Единственная. - 2003. - № 2. - С. 70-72.
Чепелик, В. Великий зодчий українського кінематографу: До 100-річчя від дня народження О.П. Довженка // Українська культура.-1994. - № 7-8. - С. 6-9.
Шарварок, О. Гангрена уяви, або дещо про внутрішній розбрат Олександра Довженка // Київ. - 2002. - № 9. - С. 153-167.

Аналіз творчості:

Гета, О. «Щоденник» Олександра Довженка – викривальний документ, звинувачувальний акт системі // Дивослово. - 2014. - № 7-8. - С. 20-23.
Гребньова, В. «Народ, який не знає своєї історії, є народ сліпців»: Творчість О. Довженка періоду II Світової війни: пошук вічних істин // Дзвін. - 1996. - № 7. - С. 135-141.
Литвиненко, Г. Колір у прозі Довженка: Фрагмент дослідження // Дивослово. - 2001. - № 12. - С. 64.
Лісова, О. «Я України син, України…»: [ О. Довженко через призму його «Щоденника»] // Українська література в загальній школі. - 1999. - № 6. - С. 23-25.
Святовець, В. Форми деталізації у творчості Олександра Довженка // Дивослово. – 2004. - № 9. - С. 60-63.
Слоньовська, О. «Але душа моя вільна»: [О. Довженко через призму його «Щоденника»] // Дивослово. - 1996. - № 9. - С. 39-42.

«Зачарована Десна»

Вдовенко, Л. Відображення світогляду наших предків у повісті О. Довженка «Зачарована Десна» // Дивослово. - 1999. - № 11. - С.42-45.
Дятленко, Т. Специфіка аналізу пейзажів у кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна» // Українська література. - 2006. - № 3. - С. 21-25.
Ковальчук, О. До проблеми глибини естетичного аналізу твору: «Зачарована Десна» О. Довженка // Дивослово. - 2002. - № 6. - С. 43-45.
Матюшкіна, Т. Незабутні «Чари дитинства»: До проблеми вивчення творів «Зачарована Десна» О. Довженка і «Кульбабове вино» Рея Бредбері // Дивослово. - 2008. - № 10. - С. 34-37.
Решодько, Л. Експресія думки, образу, деталі в «Зачарованій Десні» О. Довженка і на картинах М. Приймаченко // Дивослово. - 2012. - № 1. - С. 16-19.

«Україна в огні»

Гичка, Н. «Жіноча туга билася об мури…»: Твір за кіноповістю О. Довженка «Україна в огні» // Українська мова й література в середній школі. - 2000. - № 4. - С. 116-117.
Мегела, А. Осмислення загальнолюдських цінностей у кіноповісті «Україна в огні» // Дивослово. - 2008. - № 10. - С. 32-34.
Степанишин, Б. Правда, обпалена війною: Аналіз кіноповісті О. Довженка «Україна в огні» // Дивослово. - 1994. - № 8. - С. 4-8.
Хархун, В. Ревізійна модель війни: «Україна в огні» О. Довженка // Дивослово. - 2011. - № 5. - С. 45-49.
Шевченко, З. «Україна в огні» Олександра Довженка // Українська література в загальній школі. - 2000. - № 4. - С. 18-23.

Укладач: Горда О.М., бібліограф читальної зали ЦПБ