Сторінки історії централізованої бібліотечної системи міста Горішні Плавні

     Днями нашому рідному місту виповнилося 60! Як багато сторінок вписано в його історію... Одна з них – історія становлення і розвитку книжкової скарбниці, яку сьогодні громада Горішніх Плавнів знає як центральну міську бібліотеку.

      Саме ця бібліотека нашого міста заснована 1 вересня 1967 року як бібліотека для дорослих  № 6  Кременчуцького міського відділу культури. На той час селище Комсомольськ  (з  03.06.2016 року місто Горішні Плавні) адміністративно було  підпорядковане  місту  Кременчук.  Новостворена бібліотека для дорослих  № 6  виконувала функції  селищної бібліотеки.

   Приміщення бібліотеки  знаходилось  за адресою  вул. Гірників 10,  в невеликому "фінському"  будиночку  площею  42  кв. м.

       Перший бібліотекар – Лутоніна (Сагайдачна) Ганна Володимирівна, випускниця Харківського державного інституту культури.

У листопаді цього ж року  місце праці отримала друга бібліотекар – Трещова Зоя Григорівна. Вона стала директором бібліотеки.

     Частина книжкового фонду бібліотеки була  створена  за  рахунок  передачі  книг  для дорослих  з фондів бібліотек  м. Кременчука, які обслуговували дітей до 14 років. Ця  література для них була не актуальна, а для новоствореної бібліотеки вкрай необхідна. Інша частина літератури  була придбана  в  обласному бібліотечному колекторі.

На 10 грудня 1967 року – день офіційного відкриття бібліотеки для читачів  –  фонд новоствореної бібліотеки налічував близько 3 тисяч примірників. 

Станом  на  1 січня 1968 року  до  бібліотеки  записалося 162 читача.

     У  січні 1970 року бібліотеці виділили приміщення  площею 120 кв. м. за адресою вул. Гірників, 17.  Вбудоване  у  житловий будинок приміщення, яке за проектом призначалось для магазина, віддали книгозбірні. Значно більше приміщення дало можливість відкрити читальний зал на 20 місць, абонемент з відкритим  доступом  до фонду та окреме  книгосховище. Всі ці заходи мали  позитивну динаміку: наприкінці 1973 року у бібліотеці налічувалося більше  чотирьох тисяч читачів.

     З перших днів своєї діяльності  бібліотека стала  освітнім, культурним  та  дозвільним центром  невеличкого  селища  будівельників гірничо-збагачувального комбінату. Будівництво комбінату було оголошено ударним. Молодь, яка приїхала на будівництво, проживала у робітничих гуртожитках (всього їх було 7). У перші роки в селищі крім кінотеатру, двох профспілкових бібліотек (ДГЗК та тресту "Кременчукрудбуд") та селищної бібліотеки – інших  культурних закладів не було. Саме тому працівники селищної бібліотеки проводили свої  заходи (тематичні та літературні вечори, конференції, обговорення книг та ін.)  у "червоних куточках" робітничих гуртожитків. 

Згодом   –  у середніх школах, які з невеликим інтервалом  відкривались  в  місті. У 1970 році на базі жіночого гуртожитку № 2 тресту "КРБ" було створено клуб  "Любителів прекрасного",  беззмінним керівником  якого  була директор бібліотеки Трещова З. Г.

       У 1974 році,  майже однією з перших,  створена Кременчуцька міська централізована бібліотечна  система для дорослих.  До  неї, в якості  бібліотеки-філії  № 5, увійшла селищна бібліотека Комсомольська.

     У квітні 1977 року селищу Комсомольськ було надано статус міста обласного підпорядкування; бібліотека Комсомольська продовжувала підпорядковуватися Кременчуцькій ЦБС.

Наприкінці  1977 року  у  бібліотеці  було  4750 читачів, книжковий фонд складав 40,7 тис. примірників,  книговидача – 126,9  тис., відвідування – 33,9 тис.

  Такими здобутками завершилось перше десятиліття роботи бібліотеки Комсомольська.

«Не сподівалась, що досягну такого успіху у письменницькій царині» : літературна година до 55-річчя Симони Вілар

У перший день травня славний ювілей відзначає письменниця України, тиражі книг якої переходять мільйонні позначки. Йдеться про харків’янку Наталію Гавриленко, більш відому під псевдонімом Симона Вілар. Авторка російськомовних історичних романів очолює список «Топ-10 найуспішніших письменників України» за версією журналу «Главред», є лідером продаж книг по Україні за рейтингом журналу «Фокус», лауреатом відзнаки «Золотий письменник України». 

За освітою Наталя Гавриленко — історик, закінчила історичний факультет Харківського державного університету.

Її перший твір вийшов у світ в 1990-х роках, в час книжкового буму. Тоді акцент робили на літературі іноземних авторів. Тому Наталя Гавриленко (в дівоцтві Образцова) свідомо вибрала для себе іншомовне псевдо Симона Вілар, щоб не належати до якоїсь певної національності. Працює в жанрах історичного любовного роману і слов’янського фентезі. Її книжки неодноразово перевидавалися. 

В середині 90-х років популярність здобули дві серії історичних романів — «Анна Невиль» (1994) і «Нормандская легенда» (1995-1997) — кожен з яких складається з чотирьох книжок. 

Цикл романів «Нормандская легенда», що розповідає про любов рудоволосої французької красуні Емми-Пташки й суворого нормандського вікінга Ролло прославили автора не лише на її батьківщині, в Україні, а й далеко за межами країни. 

Потім Наталя Гавриленко стала автором серії інших історичних романів. Серед них — історичний детектив «Замок тайн» (про часи громадянської війни в Англії у середині XVII століття), роман «Королева в придачу» (про долю сестри Генріха VIII Мері Тюдор, королеви Франції), «Исповедь соперницы» (пізніше видавалася під назвою «Мой любимый крестоносец»).

Після серії творів на західну тематику, авторка взялася за написання книжок з вітчизняної історії. Роман «Чужак» присвячено часам Київської Русі, подіям 882 року, коли Віщий Олег захопив київський престол, вбивши князів Аскольда і Діра. Серія романів «Ведьма» написана в жанрі історичного «фентезі» з епохи дохристиянської Русі, головною героїнею є дівчина з племені древлян, що володіє магічними здібностями.                                                                      Для Симони Вілар ця серія стала своєрідним експериментом: «Поштовхом до зацікавлення жанром історичного фентезі стало те, що у моєму рідному місті Харкові традиційно відбувається конференція, присвячена фантастиці. Бачила, скільки людей цікавляться цією темою. Одного разу відвідала цю конференцію і теж «підсіла» на фентезі. Але оскільки я – історик, при написанні твору у жанрі історичного фентезі за основу взяла реальні історичні події, але додала туди міфологію. Так народилась серія про жінку-древлянку. Книга користується чималою популярністю. Експеримент з новим жанром вдався».

Сімона Вілар — медієвіст (фахівець, який вивчає історію Середньовіччя). На питання, чи цікавить її сучасність, як тло для твору, відповідає: «Багато авторів пишуть про сучасність. Історичні жанри не є популярні. На книжковому ринку представлені зазвичай твори про недавню історію. А я – історик-медієвіст, спеціалізуюсь на історії середніх віків. Інколи мені здається, що я жила в цей час, бачу його, відчуваю. Це захоп¬люючий період. В історії стільки сюжетів! Що би письменник не вигадав, ніколи не напише так цікаво, як придумало життя. Дозволяю собі лише прикрашати історію певними надуманими епізодами. Зрештою, історія – це життя реальних людей, а в реальному житті не буває нічого конкретного. До якого історичного персонажу ми би не звернулись, біля нього не можна стовідсотково поставити знак плюс чи мінус. Адже це були живі люди, зі своїми здобутками та помилками. Люблю писати про знакові історичні постаті – Карл ІІ Стюарт, княгиня Ольга, яка, до речі, є моєю улюбленою героїнею, адже це не жінка, це епоха». 

У грудні 2010 року Симона Вілар очолила ТОП-10 найуспішніших українських письменників, враховуючи виключно тиражі проданих примірників книг на території України. У 2012 році очолила рейтинг Топ-30 найуспішніших письменників України за версією журналу «Фокус»; того ж року увійшла до престижного списку «Золотих письменників України». 

Про решту здобутків, рецепт успіху та сім’ю Симони Вілар ви знайдете тут. 

Радимо прочитати книги Симони Вілар, що останнім часом надійшли до абонементу центральної міської  бібліотеки м. Горішні Плавні. 

Зараз, нажаль, бібліотека знаходиться на карантині, тому бажаючим познайомитися з книжками Симони Вілар  вже сьогодні – пропонуємо прочитати їх онлайн (російською мовою). Любителів пошурхотіти сторінками будемо раді побачити у бібліотеці після карантину, а зараз – занотовуйте назви вподобаних книжок:

821.161.1(477)-311.6
В 44
Вилар, Симона.
Коронатор [Текст] : роман / С. Вилар. – Харьков ; Белгород : Книжный Клуб "Клуб Семейного Досуга", 2017. – 398 с. – 4000 экз. – ISBN 978-617-12-2513-8 (В пер.)

Час торжества Уорвика по прозвищу Коронатор пробил. Выдав младшую дочь Анну Невиль за принца Эдуарда Уэльского, он открыл ей дорогу к трону. Но план оказался построен на песке. У Ланкастеров не хватает твердости, чтобы удержать власть. А страна уже ропщет, раздираемая междоусобицей, грабежами, нищетой и тайными сговорами... Но Анна примчалась в Лондон, оставив за морем супруга и надежду родить наследника, не для того, чтобы принять власть из слабеющих рук короля. В ее душе одно желание - еще хоть раз оказаться в объятиях храброго Филипа Майсгрейва, рыцаря Белой Розы, своего врага. Только предают всегда те, кого считал другом... И теперь лишь богу известно, как сложаться их судьбы, ведь войска Йорков уже близко, а значит, снова война...

Читати онлайн «Коронатор»

821.161.1(477)-311.6
В 44
Вилар, Симона.
Леди-послушница [Текст] : Далекий свет : роман / С. Вилар. – Харьков : Книжный Клуб "Клуб Семейного Досуга", 2019. – 574 с. : ил. – 7500 экз. – ISBN 978-966-14-1018-2 (В пер.)

Во времена гражданских войн XII века высокородные невесты являлись ценным трофеем, и c их чувствами никто не считался. Самая красивая и знатная девица в Англии Милдрэд Гронвудская рискует на себе ощутить все ужасы своеволия принцев крови! Лишь замужняя женщина может избежать интриг и опасностей, но гордая красавица видит защитника в безвестном бродяге, который завоевал ее сердце, не смея претендовать на ее руку.

Читати онлайн «Леди-послушница»

821.161.1(477)-311.6
В 44
Вилар, Симона
Огненный омут [Текст] : [роман] / С. Вилар. – Харьков : Книжный Клуб "Клуб Семейного Досуга", 2018. – 366 с. – (Нормандская легенда). – 7000 экз. – ISBN 978-617-12-4097-1 (В пер.)

Завоевателя-викинга и хрупкую красавицу с огненно-рыжими волосами — язычника и христианку, варвара и принцессу — связывает всепобеждающая любовь. О таком чувстве слагают песни и саги, но оно так редко встречается в жизни…

Читати онлайн «Огненный омут»

821.161.1(477)-311.6
В 44
Вилар, Симона
Поединок соперниц [Текст] : роман / С. Вилар ; предисл. Е. Дворецкая ; худож. Н. Коноплич. – Харьков : Книжный Клуб "Клуб Семейного Досуга", 2018. – 716 с. – 5000 экз. – ISBN 978-617-12-5050-5 (В пер.)

Англия, ХII век. Эпоха крестовых походов, турниров и мятежей. Дочь короля Бертрада красива и умна. Она привыкла получать все, что пожелает. Едва увидев тамплиера Эдгара Армстронга, девушка решила, что только он достоин стать ее мужем. Однако Эдгара очаровывает беглая монахиня Гита. Поступки влюбленных женщин непредсказуемы: две красавицы начинают отчаянный поединок за сердце избранника… 

Читати онлайн «Поединок соперниц»

821.161.1(477)-311.6
В 44
Вилар, Симона 
Фея с островов [Текст] : роман / С. Вилар. – Харьков : Книжный Клуб "Клуб Семейного Досуга", 2018. – 332 с. – (Майсгрейв). – 6000 экз. – ISBN 978-617-12-3870-1 (доп. тираж) (В пер.)

Первая книга из нового цикла «Майсгрейв». Дух средневековой Шотландии, неудержимая вражда и искренняя любовь.

Шотландия, XVI век. Маленькая Мойра со своей матерью Гертой прибыли на отдаленный остров, никто из местных жителей ничего не знает про их прежнюю жизнь. Вскоре на остров прибывает застигнутый штормом пожилой вождь могущественного клана Маккензи Гектор Рой. Он очарован пятнадцатилетней Мойрой и решает забрать ее с собой, чтобы сделать… наложницей. Мать убеждает девочку, что это — подарок судьбы, шанс вырваться из бедности и почувствовать совершенно другую жизнь…

Для того, чтобы поссорить два соседних клана, граф Перси и предложил своему поверенному Дэвиду Майсгрейву похитить Мойру, чтобы вызвать волнения между кланами Маккензи и Манро… План срабатывает. Впереди — побег и длинный путь, полный опасностей. Мойра хотела бы вернуться к Рою, но, среди всех ужасных событий, которые ей придется пережить, она находит новую любовь. Сильную, взаимную, но запретную…

Читати онлайн «Фея с островов»

Робимо  все,

щоб  Ви  обирали  з  кращого!

«Французький українець Серж Лифар» : мистецька година до 115-річчя з дня народження видатного танцівника XX століття

У квітні  виповнюється 115 років з дня народження українського балетного танцівника та хореографа, одного з найвидатніших танцівників XX століття, Сержа Лифаря.

Цікаві та маловідомими фактами з життя «бога танцю» ви знайдете тут:

1. Народився під Києвом

Сергій Михайлович Лифар народився у квітні 1905 р. у Київському передмісті – селі Пирогів (за іншою версією – в с. Віта Литовська, нині Чапаївка в Голосіївському районі Києва) у родині помічника лісничого Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко. 

Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. Через багато років Сергій, уже знаний на цілий світ майстер балету, згадував, як, навідуючи свого діда в Каневі, слухав його оповіді  про козаччину, славних гетьманів, народні повстання, та розглядав «пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками,    що ними нагороджували Лихварів українські гетьмани та кошові отамани великого  Війська Запорізького». У маєтку дідуся лунали народні українські пісні, дотримувалися поетичних українських обрядів.

2. Музичне чуття

Хлопчик був наділений тонким музичним чуттям. Талановитий хлопчик мав гарний голос (альт), співав у хорі Софійського собору в Києві, добре вчився в гімназії (тепер жовтий корпус Національного університету ім. Т. Шевченка), потім у Київській консерваторії за класом скрипки та фортепіано. Через травму руки залишив заняття музикою.

Визначальною в його долі стала зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. Її балетна секція стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин слави. «Я став танцівником, ще не вміючи танцювати» – згадував метр.

3. Не розгледіли талант
Броніслава Ніжинська – перша викладачка Лифаря – не вбачала у хлопцеві таланту до танцю. У мемуарах  Сержа Лифаря «Спогади Ікара», танцівник пише, що Ніжинська без ентузіазму ставилась до його танцювальних здібностей і не бачила в ньому таланту.

1921 р. Сергій Дягілев, засновник і художній керівник «Російського балету», просив у Ніжинської відрядити п'ятьох найкращих учнів для його трупи в Монте-Карло. Лифаря ніхто в цю п'ятірку не рекомендував, але один з п'яти обраних в останній момент відмовився від запрошення і поступився місцем Лифарю. Так Сергій потрапив до Європи і почав активно займатися балетом.

Він більш ніколи не побачить свою матір… 

4. Еміграція 

Еміграція  і шлях до світового успіху були важкими через голод, поневіряння, самовіддану працю і фанатичну любов до танцю. Роки надзусиль зробили з народженого для танцю Сержа Лифаря генія балету. «Я починаю розуміти, що народився Танцівником, що мої щиросердні рухи і польоти спаяні з рухами мого тіла».

Неймовірні тріумфи Блудного сина в балеті Сергія Прокоф’єва, Аполлона в балеті «Аполлон Мусагет» та Івана Царевича в балеті «Жар-Птиця» Ігоря Стравінського зробили Сержа Лифаря новою легендою балету. В одному з інтерв’ю Сергій Дягілєв зазначає: «Лифар чекає власної слушної години, щоб стати новою легендою, найпрекраснішою з легенд балету».

5. Дебют хореографа

Переломним у житті Лифаря став 1929 р.  Саме тоді яскраво спалахнула зірка Сержа Лифаря.  24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу «Гранд-Опера» – головного театру Франції. У цьому ж році відбудеться дебют Лифаря-хореографа зі спектаклем «Ікар», який стане уособленням самого танцівника. 

Більше 30 років життя він віддав цьому театрові, був його солістом, хореографом, педагогом. Більшу частину зароблених грошей Лифар витрачав на постановку нових балетів: «На Дніпрі» (1932), «Ікар» (1935), «Олександр Великий» (1937), «Давид-тріумфатор» (1937), «Болеро» (1944), «Лицар і дівчина» (1947)...

Він фактично відродив французький балет, його репертуар, трупу, школу та славу, ставши основоположником нового напрямку в балеті – неокласицизму. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття».

6. Друга світова в Парижі

У 1939 р., незважаючи на початок війни, хореограф залишається в Парижі, очолює театр, створює свої найкращі спектаклі та рятує французький балет від загибелі.

Визволення Парижа круто змінило долю Лифаря: французький Рух Опору звинуватив його у колабораціонізмі й засудив до страти. Лифар тікає з Франції і в 1944–1947 рр. очолює трупу «Новий балет Монте-Карло».

Після війни Національний французький комітет з питань «чистки» скасував обвинувачення і балетмейстер тріумфально повернувся до рідного театру. Загалом Лифар поставив у «Гранд-Опера» понад 200 балетних вистав, виховав 11 зірок балету.

7. Визнання

 У 1947 р. заснував у Парижі Інститут хореографії при Гранд-Опера, з 1955 р. вів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО. За життя Сергій Лифар отримав багато відзнак від різних держав. 

Він був кавалером найвищих нагород Франції: ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету – «Золотого черевичка» та премії «Оскар». У 1977 р. французький монетний двір викарбував пам’ятну медаль на його честь. 

Лифар став славою і гордістю Франції, однак постійно відмовлявся від французького громадянства. Одного разу на урочистому прийомі генерал Ш. де Голль прилюдно звернувся до нього: «Месьє Лифар! Ви зробили для Франції стільки, скільки мало хто із знаменитих французів. Чи не час вам стати французом і за паспортом?» На це Сергій Михайлович із гідністю відповів: «Щиро вдячний, пане президенте, за вашу пропозицію. Але я ніколи не був і не буду французом, бо я українець і батьківщина моя Україна».

Доля забрала у нього найдорожче: спочатку Київ, який він любив до останнього подиху, потім — його «Гранд-Опера».  

Звільнення з театру підштовхнуло митця професійно узятися за пензель і проявити неабиякий хист художника. Він залишив після себе понад сотню оригінальних картин та малюнків. Основний сюжет – балет, рухи, драматургія танцю. «Я не художник, а хореограф, що малює».

8. Унікальна колекція

Серж Лифар назавжди залишився українцем, киянином, сподіваючись на повернення до Батьківщини. Радянська влада не дозволила приїхати йому навіть на гастролі з французьким балетом… У мемуарах Лифар про себе написав: «Я ніколи не помщаюся, бо моя помста – це мої досягнення».


Якось, розповідають колеги, Лифар прийшов до Гранд-Опера у вишиванці. Незадовго до смерті Сергій Михайлович гірко зауважив: «Мрію повернутися в Україну. Однак удома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції — забули…» 


За заповітом, у Київ повернулися книжки пристрасного колекціонера. Зібрані ним листи Лермонтова, Тургенєва, прижиттєве видання Повного зібрання творів Пушкіна, рідкісне видання Тараса Шевченка «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» — 1994 р. вдова Сержа Лифаря графиня Ліліан Алефельдт передала в дар місту Києву до Публічної Бібліотеки ім. Лесі Українки (817 одиниць, відділ мистецтв), з проханням забезпечити їх доступність для читачів.

9.  Увічнення пам’яті Сержа Лифаря

У Національному історичному музеї розгорнута експозиція, присвячена Сержу Лифарю, представлені його особисті речі, сценічні костюми, афіші, нагороди. Серед них – «Золотий балетний черевичок» – найвища міжнародна хореографічна відзнака. 

Його ім’ям названо один з найпрестижніших міжнародних конкурсів артистів балету і хореографів, який став традиційним з 1994 р.  У 2011 р. в конкурсі з’явилася молодша вікова група «Петі Серж Лифар» для 12–14 річних танцівників.

З 1995 р. також проходить Міжнародний фестиваль балету «Серж Лифар де ля данс».

Ім’я земляка увічнено в Києві на меморіальній дошці та в назві вулиці.

У 2004 р. ім’я Лифаря присвоєно Київській муніципальній академії танцю.

Національний банк України до 100-річчя з дня народження танцівника у серії «Видатні особистості України» випустив ювілейну пам'ятну монету «Серж Лифар».

На березі Женевського озера відкрито пам'ятник Лифарю у вигляді Ікара («Політ Ікара» танцівник вважав одним із своїх найкращих балетів) роботи киян – скульптора В. Чепелика і архітектора В. Сокольського. На трикутній меморіальній дошці – напис: «Україна – своєму геніальному синові на честь 100-річчя».                                                                                                                                За сприяння України у приміщенні Театру опери та балету в Монако також відкрито пам’ятник Сержу Лифарю скульптора А. Валієва.

10. Життєве кредо
x

Серж Лифар прожив  свої останні роки у швейцарській Лозанні. Тут і помер від раку 16 грудня 1986 р.  У передсмертній записці, адресованій дружині, він підписався: «Серж із Києва. Українець до кінця».

Похований на кладовищі Сен-Женев’єв-де-Буа біля Парижа. За заповітом, на його надгробку викарбовано всього чотири слова «Serge Lifar de Kiev» – «Серж Лифар із Києва». 

Пишаймося видатними українцями!

Чорнобиль. Факти, яких ви, можливо, не знали

26 квітня 1986 року – саме в цей день сталася найбільша трагедія не тільки України, а й усього людства – вибух на Чорнобильській АЕС.

Запропонована інформаційна листівка містить факти про трагедію на ЧАЕС, які треба знати кожному:

Чорнобиль

Publish at Calameo

Краєзнавча розвідка "Вірші про рідне місто на сторінках місцевої преси"

З днем народження, славне місто на Дніпрі!
Наприкінці квітня Горішнім Плавням виповнюється 60 років!                            

Запропоноване видання містить список віршів місцевих авторів, присвячених рідному місту і опублікованих протягом останніх 20 років.

Приємного перегляду!

Вірші про Горішні Плавні

Publish at Calameo

Як почуваєшся, Земле?

Новий випуск постійної сторінки "Бібліофішк@" присвячено 50-річчю Міжнародного дня Землі. День  Землі відзначається щорічно 22 квітня і має на меті об’єднати людей для захисту навколишнього середовища та привернути увагу до екологічних проблем нашої планети, нагадати про екологічні катастрофи. Це день, коли кожна людина має замислитися над тим, що вона може зробити для розв’язання екологічних проблем.

Міжнародний день Землі

Publish at Calameo

На мілинах вирів не буває

    У квітні 2020 року виповнюється 100 років від дня народження Григорія Михайловича Тютюнника,  українського поета, письменника, вчителя, уродженця Полтавської області. 
    Запропонований буклет адресується учням, молоді, бібліотекарям, краєзнавцям, та всім, хто бажає більше дізнатися про літературу рідного краю.
      Приємного перегляду!

До 100-річчя з дня народження Григорія Тютюнника

Publish at Calameo

День сміху або День усіх дурнів

День сміху або День усіх дурнів відзначається 1 квітня.