«Французький українець Серж Лифар» : мистецька година до 115-річчя з дня народження видатного танцівника XX століття

У квітні  виповнюється 115 років з дня народження українського балетного танцівника та хореографа, одного з найвидатніших танцівників XX століття, Сержа Лифаря.

Цікаві та маловідомими фактами з життя «бога танцю» ви знайдете тут:

1. Народився під Києвом

Сергій Михайлович Лифар народився у квітні 1905 р. у Київському передмісті – селі Пирогів (за іншою версією – в с. Віта Литовська, нині Чапаївка в Голосіївському районі Києва) у родині помічника лісничого Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко. 

Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. Через багато років Сергій, уже знаний на цілий світ майстер балету, згадував, як, навідуючи свого діда в Каневі, слухав його оповіді  про козаччину, славних гетьманів, народні повстання, та розглядав «пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками,    що ними нагороджували Лихварів українські гетьмани та кошові отамани великого  Війська Запорізького». У маєтку дідуся лунали народні українські пісні, дотримувалися поетичних українських обрядів.

2. Музичне чуття

Хлопчик був наділений тонким музичним чуттям. Талановитий хлопчик мав гарний голос (альт), співав у хорі Софійського собору в Києві, добре вчився в гімназії (тепер жовтий корпус Національного університету ім. Т. Шевченка), потім у Київській консерваторії за класом скрипки та фортепіано. Через травму руки залишив заняття музикою.

Визначальною в його долі стала зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. Її балетна секція стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин слави. «Я став танцівником, ще не вміючи танцювати» – згадував метр.

3. Не розгледіли талант
Броніслава Ніжинська – перша викладачка Лифаря – не вбачала у хлопцеві таланту до танцю. У мемуарах  Сержа Лифаря «Спогади Ікара», танцівник пише, що Ніжинська без ентузіазму ставилась до його танцювальних здібностей і не бачила в ньому таланту.

1921 р. Сергій Дягілев, засновник і художній керівник «Російського балету», просив у Ніжинської відрядити п'ятьох найкращих учнів для його трупи в Монте-Карло. Лифаря ніхто в цю п'ятірку не рекомендував, але один з п'яти обраних в останній момент відмовився від запрошення і поступився місцем Лифарю. Так Сергій потрапив до Європи і почав активно займатися балетом.

Він більш ніколи не побачить свою матір… 

4. Еміграція 

Еміграція  і шлях до світового успіху були важкими через голод, поневіряння, самовіддану працю і фанатичну любов до танцю. Роки надзусиль зробили з народженого для танцю Сержа Лифаря генія балету. «Я починаю розуміти, що народився Танцівником, що мої щиросердні рухи і польоти спаяні з рухами мого тіла».

Неймовірні тріумфи Блудного сина в балеті Сергія Прокоф’єва, Аполлона в балеті «Аполлон Мусагет» та Івана Царевича в балеті «Жар-Птиця» Ігоря Стравінського зробили Сержа Лифаря новою легендою балету. В одному з інтерв’ю Сергій Дягілєв зазначає: «Лифар чекає власної слушної години, щоб стати новою легендою, найпрекраснішою з легенд балету».

5. Дебют хореографа

Переломним у житті Лифаря став 1929 р.  Саме тоді яскраво спалахнула зірка Сержа Лифаря.  24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу «Гранд-Опера» – головного театру Франції. У цьому ж році відбудеться дебют Лифаря-хореографа зі спектаклем «Ікар», який стане уособленням самого танцівника. 

Більше 30 років життя він віддав цьому театрові, був його солістом, хореографом, педагогом. Більшу частину зароблених грошей Лифар витрачав на постановку нових балетів: «На Дніпрі» (1932), «Ікар» (1935), «Олександр Великий» (1937), «Давид-тріумфатор» (1937), «Болеро» (1944), «Лицар і дівчина» (1947)...

Він фактично відродив французький балет, його репертуар, трупу, школу та славу, ставши основоположником нового напрямку в балеті – неокласицизму. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття».

6. Друга світова в Парижі

У 1939 р., незважаючи на початок війни, хореограф залишається в Парижі, очолює театр, створює свої найкращі спектаклі та рятує французький балет від загибелі.

Визволення Парижа круто змінило долю Лифаря: французький Рух Опору звинуватив його у колабораціонізмі й засудив до страти. Лифар тікає з Франції і в 1944–1947 рр. очолює трупу «Новий балет Монте-Карло».

Після війни Національний французький комітет з питань «чистки» скасував обвинувачення і балетмейстер тріумфально повернувся до рідного театру. Загалом Лифар поставив у «Гранд-Опера» понад 200 балетних вистав, виховав 11 зірок балету.

7. Визнання

 У 1947 р. заснував у Парижі Інститут хореографії при Гранд-Опера, з 1955 р. вів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО. За життя Сергій Лифар отримав багато відзнак від різних держав. 

Він був кавалером найвищих нагород Франції: ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету – «Золотого черевичка» та премії «Оскар». У 1977 р. французький монетний двір викарбував пам’ятну медаль на його честь. 

Лифар став славою і гордістю Франції, однак постійно відмовлявся від французького громадянства. Одного разу на урочистому прийомі генерал Ш. де Голль прилюдно звернувся до нього: «Месьє Лифар! Ви зробили для Франції стільки, скільки мало хто із знаменитих французів. Чи не час вам стати французом і за паспортом?» На це Сергій Михайлович із гідністю відповів: «Щиро вдячний, пане президенте, за вашу пропозицію. Але я ніколи не був і не буду французом, бо я українець і батьківщина моя Україна».

Доля забрала у нього найдорожче: спочатку Київ, який він любив до останнього подиху, потім — його «Гранд-Опера».  

Звільнення з театру підштовхнуло митця професійно узятися за пензель і проявити неабиякий хист художника. Він залишив після себе понад сотню оригінальних картин та малюнків. Основний сюжет – балет, рухи, драматургія танцю. «Я не художник, а хореограф, що малює».

8. Унікальна колекція

Серж Лифар назавжди залишився українцем, киянином, сподіваючись на повернення до Батьківщини. Радянська влада не дозволила приїхати йому навіть на гастролі з французьким балетом… У мемуарах Лифар про себе написав: «Я ніколи не помщаюся, бо моя помста – це мої досягнення».


Якось, розповідають колеги, Лифар прийшов до Гранд-Опера у вишиванці. Незадовго до смерті Сергій Михайлович гірко зауважив: «Мрію повернутися в Україну. Однак удома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції — забули…» 


За заповітом, у Київ повернулися книжки пристрасного колекціонера. Зібрані ним листи Лермонтова, Тургенєва, прижиттєве видання Повного зібрання творів Пушкіна, рідкісне видання Тараса Шевченка «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» — 1994 р. вдова Сержа Лифаря графиня Ліліан Алефельдт передала в дар місту Києву до Публічної Бібліотеки ім. Лесі Українки (817 одиниць, відділ мистецтв), з проханням забезпечити їх доступність для читачів.

9.  Увічнення пам’яті Сержа Лифаря

У Національному історичному музеї розгорнута експозиція, присвячена Сержу Лифарю, представлені його особисті речі, сценічні костюми, афіші, нагороди. Серед них – «Золотий балетний черевичок» – найвища міжнародна хореографічна відзнака. 

Його ім’ям названо один з найпрестижніших міжнародних конкурсів артистів балету і хореографів, який став традиційним з 1994 р.  У 2011 р. в конкурсі з’явилася молодша вікова група «Петі Серж Лифар» для 12–14 річних танцівників.

З 1995 р. також проходить Міжнародний фестиваль балету «Серж Лифар де ля данс».

Ім’я земляка увічнено в Києві на меморіальній дошці та в назві вулиці.

У 2004 р. ім’я Лифаря присвоєно Київській муніципальній академії танцю.

Національний банк України до 100-річчя з дня народження танцівника у серії «Видатні особистості України» випустив ювілейну пам'ятну монету «Серж Лифар».

На березі Женевського озера відкрито пам'ятник Лифарю у вигляді Ікара («Політ Ікара» танцівник вважав одним із своїх найкращих балетів) роботи киян – скульптора В. Чепелика і архітектора В. Сокольського. На трикутній меморіальній дошці – напис: «Україна – своєму геніальному синові на честь 100-річчя».                                                                                                                                За сприяння України у приміщенні Театру опери та балету в Монако також відкрито пам’ятник Сержу Лифарю скульптора А. Валієва.

10. Життєве кредо
x

Серж Лифар прожив  свої останні роки у швейцарській Лозанні. Тут і помер від раку 16 грудня 1986 р.  У передсмертній записці, адресованій дружині, він підписався: «Серж із Києва. Українець до кінця».

Похований на кладовищі Сен-Женев’єв-де-Буа біля Парижа. За заповітом, на його надгробку викарбовано всього чотири слова «Serge Lifar de Kiev» – «Серж Лифар із Києва». 

Пишаймося видатними українцями!