«Скільки свіжого, не схожого на звичайне і знайоме –
при всій своїй ексцентричності, часом надмірній –
вніс… у літературу невтомний Павло Загребельний»
Леонід Новиченко
Життєвий шлях письменника схожий на той, що випав на долю інших літераторів, і водночас, він неповторно-індивідуальний. За свою творчість Загребельний був удостоєний величезної кількості премій і нагород. Він – Герой України, учасник Другої світової війни, в’язень німецьких та радянських концтаборів. Життєві випробування і досвід визначили творчу й людську особистість романіста, самобутність його прози.
Павло Архипович Загребельний, народився 25 серпня 1924 р. в с. Солошине Кобеляцького району в селянській сім’ї. Читати почав
в 4 роки і ще до початку 1 класу подужав мало не половину усієї шкільної програми. Закінчив десятирічку у 1941-му. У неповних 17 років пішов добровольцем на фронт. Курсантом 2-го Київського артучилища брав участь в обороні Києва. У серпні 1941 р. отримав поранення. Після лікування в госпіталі закінчив Харківське училище протитанкової артилерії. Як офіцер-артилерист воював на Брянському фронті в 346-й стрілецькій дивізії. У серпні 1942 р., тяжко поранений, потрапив у німецький полон. До лютого 1945 р. перебував у гітлерівських концтаборах. Згодом був звільнений і останні місяці війни перебував у партизанському загоні на Рейні. Був офіцером зв’язку військової місії при 1-й американській армії та в англійській зоні окупації Німеччини.
З 1946 р. Павло Архипович в Україні, навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. Після закінчення (1951), починає журналістську роботу (дніпропетровська обласна газета та журнал «Вітчизна»). В цей же час з’являється перша книжка письменника «Каховські оповідання»; згодом – збірка новел «Степові квіти» (1955), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Учитель», «Долина довгих снів» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958).
Повість «Дума про невмирущого» (1957) – найсердечніша, найпоетичніша книжка Павла Загребельного. Це розповідь про людське горе і страждання на війні, про муки у полоні, в концтаборах. Але перш за все – це дума про героїзм і невмирущість духу простої людини, що жертвує життям заради перемоги.
Неабиякою популярністю користуються романи П. Загребельного «Європа 45», «Спека», «Європа. Захід», які засвідчують вияв інтересу письменника до пригодницького жанру.
В 1961-1964 рр. Павло Архипович очолював і редагував «Літературну газету», яка згодом здобула нову назву – «Літературна Україна». Загребельний, як редактор, виходив з того, що газета повинна пробуджувати і формувати громадську думку, прислуховуватися до неї, враховувати її. Газета часів Загребельного – сповнена ідей і пошуків, водночас була розмаїтою, змістовною і популярною. Її вплив на художній розвиток став значним і вагомим.
У 1964 р. Павла Загребельного обирають секретарем правління Спілки письменників України. Високу посаду він вдало поєднував з творчою працею. З-під пера майстра виходять «День для прийдешнього», «Шепіт», «Добрий диявол», «Диво», «З погляду вічності», «Переходимо до любові», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Намилена трава», «Розгін», «Левине серце».
Кожен твір письменника не прогнозований, так само як і не прогнозоване саме його життя.
Створення історичних романів у часи Загребельного було справою ризикованою, адже ідеологи комуністичної партії у будь-який момент могли запідозрити автора в «антиісторизмі», за який безвинно постраждали деякі письменники. Загребельний у цей перелік не потрапив, а його історичні романи стали популярними серед широкого загалу читачів. Саме вони поставили Загребельного в число найчитабельніших українських прозаїків, а «Роксолана» (1980) побила усі рекорди популярності того часу. Історико-психологічний роман «
Роксолана» розповідає про долю української дівчини Анастасії Лісовської, яка стала султаншею, коханою дружиною турецького султана Сулеймана Пишного. Загребельний дуже
довго і старанно готувався до написання цього роману. Він, як мінімум, два роки вивчав мусульманські традиції, літературу, Коран, і закони Шаріату; спеціально їздив до Туреччини та в Рогатин, щоб подивитися місця, де жила Роксолана. Навіть через 40 років після виходу в світ, цей роман лишається улюбленим твором українських читачів.
В 1979-1986 рр. Павло Архипович очолював Спілку письменників України. Його громадська і творча праця неодноразово відзначилася орденами і медалями, а такі романи, як «Первоміст» і «Смерть у Києві» отримали Державну премію УРСР ім. Т. Шевченка, в 1980 р. письменник став Лауреатом Державної премії СРСР за роман «Розгін».
Далі були романи «Я, Богдан» (1982), «Південний комфорт» (1984), «Вигнання з раю» (1985), публіцистичні п’єси, кіносценарії та твори «Безслідний Лукас», «День щастя», «Гола душа», «Юлія, або Запрошення до самовбивства». Твір «Тисячолітній Миколай» відзначено премією ім. М. Старицького.
Твори Павла Загребельного в 1990-ті рр. друкують численні періодичні видання, найчастіше – «Українська газета». В цей же час видано збірник «Думки нарозхрист». Окрім творів в ньому міститься інтерв’ю Павла Архиповича, в якому він поділився своїми роздумами та заглибився в історичне минуле українського народу.
Нажаль життя не вічне. Видатний український письменник пішов у вічність 5 лютого 2009 р. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1974).
Лауреат Державної премії СРСР (1980).
Нагороджений орденом Жовтневої революції, орденом Вітчизняної війни II ступеня, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Дружби народів, двома орденами «Знак Пошани»; орденом Богдана Хмельницького III ступеня, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (27.08.1999, за видатні особисті заслуги перед українською державою у розвитку національної літератури, багаторічну плідну творчу і громадську діяльність), Почесною грамотою Кабінету міністрів України (25.08.2004, за вагомий особистий внесок у розвиток та популяризацію української літератури і високий професіоналізм).
20 серпня 2014 року у Києві на фасаді будинку (вулиця Терещенківська № 5), де жив Герой, йому було відкрито
меморіальну дошку.
Все найцікавіше, що сталося у житті, Павло Загребельний записував у своєму щоденнику. Прочитати його зараз неможливо. Згідно заповіту, щоденник опублікують через 20 років після смерті автора (у 2029 році).
Усім, хто бажає дізнатися більше про життєвий і творчий шлях Павла Загребельного, пропонуємо ознайомитися зі списком літератури та скористатися ним, коли мине карантин. Періодичні видання зі списку ви знайдете у читальній залі центральної міської бібліотеки м. Горішні Плавні.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Матеріл про письменника:
Загребельний, П. Український шлях : роздуми видатного письменника, викладені ним у публікації лекцій НУ «Киево-Могилянська академія» // Українська культура. – 2004. – № 1. – С.8-11.
Іваничук, Р. Класик української літератури – наш сучасник : до 80-ти річчя П. Загребельного // Дивослово. – 2004. – № 8. – С.62-69.
Семененко-Маринович, А. Загребельний б’є на сполох // Київ. – 1998. – № 7-8. – С.137-140.
Слабошпицький, М. Він – Загребельний, бо він – Загребельний // Київ. – 1999. – № 7-8. – С.130-132.
Слабошпицький, М. Три варіації на тему Павла Загребельного // Дивослово. – 2002. – № 10. – С.7-12.
Славинський, М. Талант і талан : штрихи до творчої біографії Павла Загребельного // Київ. – 1995. – № 2-3 – С.107-108.
Аналіз творчості:
Бондаренко, Ю. Феномен історичності в романі П. Загребельного «Диво» // Дивослово. – 2006. – № 2. – С.2-8.
Жила, С. Мистецькі та історичні коментарі у процесі вивчення роману П. Загребельного «Євпраксія» // Українська література. – 2004. – № 1. – С.22-26.
Марко, В. Особливості внутрішнього монологу у творах П. Загребельного : «Я Богдан», «Тисячолітній Миколай», «Гола душа» // Дивослово. – 2007. – № 1. – С.53-56.
Міщук, В. Епопея Клеопатри, або «дама» з задом : [про повість П. Загребельного «Гола душа»] // Слово і час. – 1993. – № 10. – С.85-87.
Нестерук, С. Образи-символи в творчості Павла Загребельного // Слово і час. – 1999. – № 8. – С.62-65.
Осадча, І. «А що історія? Історія – коріння… Чим глибше, тим міцніше стоїмо» : образ Ярослава Мудрого в романі П. Загребельного «Диво» // Дивослово. – 1999. – № 2. – С.39-41.
Осадча, І. Ім’я літературного героя як характеротворчий засіб : за творами П. Загребельного про Київську Русь // Дивослово. – 2000. – № 7. – С.5-7.
Слабошпицький, М. Історичний дивосвіт П. Загребельного // Дивослово. –2000. – № 2. – С.57-59.
Чумак, Т. Проблема збереження духовності в романі П. Загребельного «Диво» // Українська література. – 2004. – № 10. – С.20-23.
Робимо
все,
щоб
Ви обирали з
кращого!
