«Поетичний Олімп України»: Комсомольчане читали вірші Ліни Костенко

В середу, напередодні Дня української писемності та мови, Комсомольську відбувся літературний вечір української поезії «Поетичний Олімп України», присвячений Ліні Костенко. Так, видатній письменниці й поетесі виповнилося 85 років в цьому році. Центральна публічна бібліотека навесні присвячувала цій події літературний вечір. Але ця особистість настільки популярна у членів літературної студії «Слово», що вони запросили нашого бібліотекаря Олену Дудко, яка разом з Світланою Клименковою, соціальним працівником, продовжили знайомство з українською поезією, й зібралися в ТЦСО «Калина», аби насолодитися творчістю талановитої жінки. У програмі вечора декламувались вірші Ліни Костенко, кожен мав змогу поділитись, що в його життя принесла поезія поетеси.

Український дух... Українська совість... Історія українського народу — все це вкладено в імені поетеси Ліни Костенко. Її перо торкнулося найсокровеннішого — нашої історичної пам’яті. Ніжна сила й пекельна непоступливість Ліни Костенко виливалися в роздумах за долю людства («Ой ні, ще рано думати про все»), тривогу зникнення людяного в людині («Сад нетанучих скульптур»), приреченість людини на прикладах війни («Тут обелісків ціла рота», «Пастораль ХХ сторіччя») та Чорнобильської трагедії, а також повільного забуття народної культури. Будучи сама чесною і безкомпромісною, поетеса підносить загальнолюдські цінності, закликає не втратити власну гідність і «...гартувати голоси не пустослів’ям пишним та барвистим..., а заспівом в дорозі нелегкій». Рядки поезії Ліни Костенко звучать як настанова і для молодого покоління:

«...не бійся прикрого рядка.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутків, хоч в они, як ріки.
Людино, бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш, то уже навіки».

Народ шукає в геніях себе

Ліна Костенко «…не належить історії, радше навпаки – майбутньому. Вона його абсолютний слух. Саме вона і ніхто інший прищепила сотням тисяч українців непохитну певність у тому, що слова «незалежність», «гідність» і «свобода» в українській мові існують не просто так. Її оцінки точні, а висновки завжди безпомилкові: «Ми є, тому що нас не може бути». (Ю.Андрухович).

19 березня 2015 року Ліні Василівні Костенко виповнилося 85. З метою вшанування творчої спадщини поетеси в Центральній публічній бібліотеці нещодавно відбувся літературно-музичний вечір "Народ шукає в геніях себе". На нього були запрошені студенти 2 курсу КПК Кременчуцького національного університету ім.Остроградського, спеціальності ВР та ББС разом з викладачами Луговська Ж.Г. та Підгорна Л.Г. Господиня літературного вечора Олена Дудко познайомила студентів з літературною творчістю видатної українки та живим виконанням віршів у піснях Оксани Богомолець та у власному виконанні поетеси у відеозапису.

Ювілей видатної української поетеси сучасності відбувається на державному рівні – проводяться творчі та літературні вечори, конкурси. Президент Петро Порошенко назвав її «однією з найскромніших і найвеличніших постатей сучасної України». Ушановують творчість знаменитої поетеси й за кордоном.

У СРСР багато років поспіль творчість Ліни Василівни була під забороною, адже вона завжди влучно й гостро висловлювала у власних творах думки про гідність, волю, патріотизм. Нині поетеса є своєрідним взірцем для Українського народу або, як її ще часто називають – Дзеркалом нації.

1987 року за роман «Маруся Чурай» Ліна Костенко була удостоєна Державної премії імені Тараса Шевченка. 1994-го – престижною міжнародною преміями Франческа Петрарки та Олени Теліги. Має високі державні нагороди, проте від високого звання Героя України Ліна Василівна відмовилася, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!».

Нині поетеса живе й працює в Києві. Є почесним професором Києво-Могилянської академії, почесним доктором Львівського та Чернівецького національних університетів. 2010-го світ побачив прозовий роман «Записки українського самашедшего», у якому Ліна Василівна відобразила власне бачення періоду часів президентства Леоніда Кучми та Помаранчевої революції. 2011-го збірки поезій «Річка Геракліта» та «Мадонна перехресть», які стали справжньою сповіддю переживань поетеси про українців, Батьківщину, Чорнобильську трагедію.

Із тих пір Ліна Василівна дуже рідко з’являється на публіці. Проте часто «реагує» поетичними рядками на різні події, що відбуваються в Україні та світі. В одному з останніх віршів знаменита поетеса висловила власне ставлення до війни на сході.

«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».